Україна розвіяла міф про «совковість афганців» – «воїни-інтернаціоналісти»

 

 Україна розвіяла міф про «совковість афганців» – «воїни-інтернаціоналісти» 
Яку роль відіграли українські «афганці» у протистоянні російській агресії? Що схожого випало на долю «воїнів-інтернаціоналістів» і сучасних учасників бойових дій? Що їх відрізняє? Які віртуальні протистояння відбуваються між «афганцями», які підтримали Україну і тими, хто підтримав угруповання «ДНР/ЛНР» та агресію Росії? Про це Радіо Свобода розпитала учасників війни СРСР в Афганістані.

Андрій Мамалига, учасник бойових дій на Донбасі, учасник війни СРСР в Афганістані, правозахисник
– В Афганістан я потрапив під час останнього «наймолодшого» призову чоловіків 1969 року народження, тому і вийшов з Афганістану останнім. Брав участь у бойових діях у провінції Тахор у 1988–89 роках проти Ахмад Шаха Масуда у складі маневреної групи прикордонних військ СРСР.
Що стосується нашої теперішньої війни, то на мій погляд роль «афганців» у подіях 2014 року колосальна.
Справа в тому, що Путін сподівався на силову підтримку «афганців» і у діях проти Майдану, і потім під час спецоперації «русская весна».
Але все сталося навпаки. Агресію проти України підтримала лише незначна частина луганських та донецьких «афганців».
За Україну воювало більше ніж тисяча афганців! Це немало. Волонтерами ж стали у перший рік війни ще більше учасників «інтернаціональної операції» в Афганістані. Вони як ніхто розуміли, що таке війна і підставили своє плече.
Міф про «совковість афганців» був розвіяний.
[video=]

 

Звичайно, наш досвід, досвід «воїнів-інтернаціоналістів» був корисним. Ми у складній ситуації весни і літа 2014 року були більше готові до «гарячого бою» і застосування зброї, на відміну від регулярних частин ЗСУ. До того ж, росіяни застосували на Донбасі тактику «тактично-батальйонних груп», яку обкатали в Афганістані ще 30 років тому.

І що таке ПТСР (посттравматичний синдром) я дізнався ще у двадцятирічному віці. Молодь тоді не знала, як зараз не знає, як справитися із тим, що ти приніс у собі з війни. Через це стаються і суїциди, зростає алкоголізм або наркотична залежність. Держава має активно допомагати таким людям.

В’ячеслав Купрієнко, бард, перекладач, кавалер двох орденів «Червоної зірки» 
[video=]
– Я служив в Афганістані у 1987–1989 роках на посаді командира групи спеціального призначення 177-го окремого загону спеціального призначення.

 

Усі війни схожі між собою первісним, до нестями оголеним правилом: вбий ти або вб’ють тебе. Право на вбивство тобі делегує держава через конституційне право на захист суверенітету та цільності країни. Але реальне, практичне право на постріл в людину тобі дає побачена смерть товариша, або побачене відео смертей, або особиста смертельна небезпека.

Через це треба пройти, а потім з цим жити усе життя. Це, скажімо так – психологічний аспект.

У прикладній площині війна – це важка, виснажлива робота, нудна, одноманітна, протиприродна. Це колективна, командна робота підрозділу, де найважливішими факторами є професійний вишкіл, сміливість, наполегливість, довіра одне до одного.

Особливості сучасної війни – це колективна зброя, тож тут величезне значення має екіпажна сумісність. Це такий загальнолюдський малюнок війни. Афганська війна та війна з Росією дуже схожі військовою технікою. Майже та сама стара зброя, щоправда зараз все активно оновлюється, з’являються і сучасні зразки зброї та засобів зв'язку. Якщо Афганська війна було війною мін та автоматів, то наша війна – це війна артилерії. І звісно, ця війна більш підступна і жорстока.

І ще важлива відмінність: в Афганістані воювали прості юнаки 18-20 років та офіцери 21-35 років, а зараз воює народ в самому широкому розумінні цього слова, різного віку, спочатку переважно 40-50 років, зараз 25-35.

І головна відмінність – мотивація. Тоді це був просто не зовсім зрозумілий обов’язок, зараз це внутрішній позов ясний і зрозумілий. Там ми були на чужій землі, тут на своїй. Дійсно, люди відчували, що їхній бойовий досвід буде корисним для тих, хто пороху не нюхав. Але це загальнолюдська позиція людини, яка усвідомила себе українцем.

Тут, я вважаю, ні до чого минула служба в Афганістані чи будь-де, ти або громадянин або ніхто – просто одиниця населення. От і все. Це саме стосується і дітей «афганців». Хоча, дійсно досвід та приклад батька – то дуже сильна річ. Я знаю декілька таких родин.

А взагалі, щодо цього питання картина не дуже райдужна. За моїми підрахунками, набагато більше афганців якраз підтримали російську агресію своєю громадською інертністю, радянською свідомістю, й дуже багато воювали та воюють на боці сепаратистів. Якщо узяти мій рідний Алчевськ, то майже усі – з того боку. І якщо промоніторити загальний зріз суспільства, то серед «афганців» більший відсоток колаборантів, аніж в середньому по суспільству.

І тут пояснення таке: по перше вік наймолодшого афганця зараз 50 років, а в середньому це 55-60, тобто люди довго жили під пресом радянської пропаганди і друге – люди пов’язані війною з тими, хто по той бік окопів. І ця зв’язка кров’ю міцно тримає їх у «совку», міф про «бойове братерство» досі дієвий фактор. Хоча з протилежної сторони це «братерство» чомусь не зупиняє палець «афганця» на спусковому гачку, коли він стріляє у «проклятого бандерівця».

[video=]

Ігор Р., «воїн-інтернаціоналіст», переселенець

– Призваний 1 жовтня 1983 року. В Афганістані перебував із 25 лютого 1984-го до 12 лютого 1988 року. Спочатку строковиком, потім за контрактом. Більша частина служби проходила у гарнізоні Шинданд. Перший період в окремому взводі охорони, другий – в управлінні 5-ї мотострілецької дивізії. Останні два роки здійснював відрядження по гарнізонах: Кабул, Баграм, Джелалабад, Герат, Турагунді.

Ми були інші. Ми більше вірили офіційним джерелам. Ми були відрізані від усього світу, жили і виховувалися в ізоляції, промиті «досконалою» ідеологією, в якій все було перевернуто шкереберть. Я тоді щиро вірив, що немає на землі справедливішої країни, аніж СРСР.

Людині, взагалі, ломка стереотипів дається важко. Нам дуже важко було визнати, що ми не такі могутні і людяні, як нас переконували, а навіть навпаки.

Я пам'ятаю аргументацію своїх побратимів, які гнівно кричали у відповідь на закиди: «Який я окупант? Я не вивозив валізи, напхані краденим. Ми ділилися своїм».

У наших головах міцно сиділи стереотипи: «дисидент бризкає слиною», «НАТО брязкає зброєю». Але життя розставляє все на свої місця.

Буквально на днях один із учасників афганської кампанії звинуватив у зрадництві відомого українського автора-виконавця, волонтера, колишнього офіцера спецназу в Афганістані. Мовляв, «ми там захищали кордони своєї держави». Уявляєте, громадянин, який мешкає у Тольятті, «захищає кордон своєї держави», заглибившись на територію чужої країни на кілька сотень кілометрів. І це вважається парадигмою, яку неможливо спростувати.

Насправді, кому, як не нам, колишнім окупантам, відчути на собі весь жахливий характер агресії, яку 30-40років тому СРСР виявляв до різних точок планети? Бумеранг повернувся і вдарив у наші потилиці. Ось лице їхнього «миролюбства» і любові до «братнього» народу.

Що ж до колишніх наших «братів по зброї», які воюють на боці агресора, то й тут маємо результат ретельної «заточки» за допомогою маніпуляцій фактами.

Я колись товаришував із одним із десантників Кандагарської десантної бригади. Він, як і я, донеччанин. Закінчив після армії юридичний факультет, має красиве українське прізвище. Але ненавидить все українське, починаючи з мови.

Я зрозумів це, коли почав писати вірші. Бо він сказав, що повертає україномовні документи для перекладу. Український юрист! Пізніше, у дні Майдану, він вихвалявся, як брав участь у самообороні, щоб «запобігти приїзду до Донецька шестиста бандерівців». Він вірив в ахінею, що бандерівці рухаються на автобусах і мають ось-ось приїхати.

Я йому відповів: «Я поважаю Бандеру, як патріота країни, який боровся за нашу незалежність. Ти знаєш, де я живу». Той відповів, що мене особисто поважає...

Що відбувається у їхніх головах?! Вони борються з фашизмом і Бандера (який сидів у нацистському концтаборі) для них пособник нацистів і вони не помічають ознак фашизму у своїх діях.

Тепер вони звільнили людей від бандерівської загрози, а заодно від роботи, зарплати, мови, цивілізаційних ознак, безпеки, чого завгодно. Повірте, вони не надто каються, що щось пішло не так.

Один донеччанин каже: «У нас тут погано. Але у вас там взагалі все...: «нацики» на вулицях, шибениці і тому подібне. І це при тому, що він за цей час був пару разів у Києві. Як це може бути? Я не розумію. Дивитися на людей миролюбних, усміхнених, заклопотаних, але не лютих на всіх і бачити в них «нациків». Не знаю. Це для психіатрів матеріал, для досліджень.

А про тих, кого я називаю «нашими» людьми, тих «афганців», хто підтримав Україну, я скажу так: вони багато читають хороших книжок і мають критичний розум, вони вміють співставляти і аналізувати. Їхній розум сильніший за ідеологію, в якій їх виховували.

Сергій Тріскач, «воїн-інтернаціоналіст»

– Я «виконував інтернаціональний обов’язок» у 1983–84 роках, служив у 103-й Вітебській девізії, у 357-у полку, в роті розвідки! 24 липня 1984 року отримав важке поранення в голову.

Спільним для нас тогочасних і для теперішнього покоління є тільки одне – війна. А війна – це горе людей, з якого боку фронту вони б не були! Тоді я цього не розумів. У 18 років моя свідомість формувалися під впливом радянської пропаганди і в Афганістані ми свято вірили, що захищаємо свою тодішню Батьківщину від імперіалістичної агресії!

На жаль, це саме зараз відбувається з людьми в Росії!

Я не можу говорити за кожного «афганця», але мої друзі «афганці» були на Майдані, воювали в «Айдарі», вони патріоти України і сьогодні займають активну життєву позицію по збереженню цілісності і незалежності нашої Батьківщини!

Хтось воює, хтось як волонтер допомагає фронту. 

  

 

 

 


  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 194
  • Коментарів: 0
  • 15-02-2019, 19:10
реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: