Василь Стус - Хресна дорога (відео)

 Василь Стус - Хресна дорога (відео) 
Тернистий життєвий і водночас багатий творчий шлях випав на долю поета, літературознавця, критика, громадського діяча, політв’язня, Героя України Василя Стуса.

- На самісінький Святвечір, 1938 року, в село Рахнівка на Вінниччині, до хати Ірини та Семена Стусів прилетів ангел із радісною звісткою про народження четвертої дитини – сина Василя. …Багато років потому, вже будучи ув’язненим, Василь Стус якось запитав у літнього і дуже віруючого чоловіка, який коротав із ним сумні будні в тюремній камері: «Як гадаєте, що означає народитися в такий день?». І почув у відповідь: «Це милість Божа, щастя. Але кому багато дається, від того й багато вимагається».

- Маючи неповних шість років, без дозволу батьків, Василько подався до школи. Якось, з настанням холодів, учителька запитала в мами, чому хлопчик ходить на уроки босий. «Які уроки?! – здивувалася жінка. – Він ще маленький». Та вчителька таки переконала маму не забирати сина зі школи. «Я його старшим ставлю за приклад», – пишалася вона обдарованим учнем. …Школу Василь Стус закінчив у 16 років, зі срібною медаллю, а далі обрав українське відділення Сталінського педагогічного інституту (згодом – Донецький університет), куди вступив без іспитів. Він бездоганно володів німецькою, самостійно опанував латину, але на заняттях завжди відповідав «маминою мовою» – рідною, українською. Працюючи учителем у Горлівській середній школі № 23, отримав пропозицію вступити до лав комуністичної партії, щоб отримати інвестицію у майбутнє – стати директором цього навчального закладу. Василь категорично відмовився.

- «Я не мiг стерпiти! Я не мiг мовчати!» – написав аспірант Інституту літератури АН УРСР Василь Стус у пояснювальній записці про свою поведінку в київському кінотеатрі «Україна» під час перегляду фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Прем’єра переросла в акцію протесту проти арештів української інтелігенції в 60-х рр. ХХ ст. З аспірантури молодого літератора відрахували – і більше слова «література» в записах його трудової книжки не було. Він опановував різні робітничі професії: кочегара, формувальника в ливарному цеху, прохідника на руднику…, а вірші писав у вільний час.

- «Що поробиш, якщо вона його кохає. Напевно, це доля», – відповів батько Валентини Попелюх, нареченої Василя Стуса, його найдорожчої Попелюшки, людям з КДБ, які впродовж кількох годин переконували чоловіка не віддавати доньку заміж за «ненадійного» поета. Від долі не втечеш. Та й чи варто? Василь, звичайно, розповів коханій про свою життєву ситуацію – і почув у відповідь: «Хіба ти після цього станеш іншим?» 10 грудня 1965 року Василь і Валентина побралися. А за якийсь час до їхнього родинного гніздечка прилетів лелека з подарунком – синочком Дмитром.

- 15 листопада 1971 року родина Стусів святкувала уродини Дмитрика. Хлопчикові минуло п’ять. На гостину прийшли батькові друзі: В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний… Це неабияк насторожило тогочасну владу, якій ніяк не давала спокою «безпечність» Василя Стуса для суспільства. 13 січня 1972 року поета арештували за «антирадянську агітацію та пропаганду» до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. А далі були табори Мордовії. Правда, звідти Василь Стус ще міг надсилати вірші в листах, замінюючи окремі слова співзвучними з ними, наприклад, «тюрма – юрма», «Україна – Батьківщина».
 
- Із листів до сина: «Коли Ти матимеш свій характер – щоб був по Тобі і щоб був міцний, то буде найважливіше – за всякі там університети. Бо характер – це фундамент для майбутньої будівлі. Коли він міцний, то на ньому можна зводити хмарочоси, він витримає будь-яке навантаження. Людський характер, правда, на відміну од будівлі, виробляється чи не на все життя. Кожен великий іспит життьовий показує, чого вартий підмурок. Він може зруйнуватися – коли слабкий (орли стають свиньми), може підруйнуватися, а може не тільки витримати все, а ще й зміцніти. Як на мене, люди зі своїм характером без вищої освіти кращі за людей із ромбом1, але без характеру».
 
- «Мені подобаються люди, що, як кажуть, «пруть буром», тобто, мають свій норов. Ці люди нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі – здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя».
 
- «Мені вшили зеківський шлунок, тепер він приймає тільки баланду», – жартував Василь Стус після операції, коли йому видалили третину шлунка. Операція стала наслідком поранення, якого арештованому поетові завдали в тюремній камері. Він тоді стікав кров’ю, але медичну допомогу йому не надавали. Лише після голодування, яке організували в жіночій зоні Ірина Калинець і Надія Світлична, до Василя Стуса скерували лікаря.

- Восени 1979 р. Василь Стус повернувся до Києва, де приєднався до Гельсінкської спілки захисту прав людини. У травні 1980 його знову заарештували, визнали особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засудили до 10 років примусових робіт та до 5 років заслання. «Життя людини ламається без останків – як розплата за елементарну порядність і нонконформізм, за вірність своїм переконанням, своєму «я»… Вирок Стусові повинен бути відміненим…», – звернувся академік Сахаров до керівників країн-учасниць Гельсінкської угоди. Але не судилося. Покарання поет відбував у таборі особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино Чусовського району Пермської області.

- «Я оголошую сухе голодування!.. До кінця!» – таким був останній протест Василя Стуса, коли 28 серпня 1985 його відправили у карцер за те, що, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари.

- Смерть замість Нобелівської нагороди. У 1985 році відомий німецький письменник Генріх Белль висунув Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури. Колишній політв’язень Василь Овсієнко стверджує, що це «був наказ Кремля: не допустити, щоб Василь Стус став лауреатом Нобелівської премії». У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, рівно через 20 років після акції протесту в кінотеатрі «Україна», поета не стало. Він загинув у карцері. Пішов із життя в 47 років, як свого часу Тарас Шевченко. На стовпчику з табличкою ім’я не написали, зазначили тільки цифру «9», Через чотири роки прах Василя Стуса перепоховали на Байховому кладовищі в Києві, а спраглий читач нарешті отримав 9 томів його творів, виданих посмертно.
 
- Примхлива доля нарешті виконала одвічне бажання поета: Тож дай мені – дійти і не зотліти, дійти – і не зотліти – дай мені! Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.
 
 
  
 
Джерела: Факти 
 

  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 119
  • Коментарів: 0
  • 6-01-2019, 12:26
реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: