Єдиний в Україні перекладач, удостоєний Ордена княгині Ольги, живе в Херсоні

Єдиний в Україні перекладач, удостоєний Ордена княгині Ольги, живе в Херсоні 

Херсонка Любов Шевченко 40 років пропрацювала перекладачем в готелі «Інтурист» (нині «Фрегат»). Може зробити переклад практично з будь-якої мови світу. І до цих пір продовжує працювати в бюро перекладів. Життєвій енергії і оптимізму цієї жінки можна лише позаздрити.  

- Я відвідую всі заходи, які проходять у місті. Люблю концерти і театр, постійно відвідую музеї. Це звичка, що склалася за 40 років моєї роботи перекладачем. Звичка - весь час дізнаватись щось нове. І ви знаєте, мені абсолютно не вистачає часу. Одним словом, на лавці біля під'їзду не сиджу. Постійно читаю, перед сном обов'язково пару сторінок німецькою мовою прочитую, щоб не втрачати вправність, - розповідає журналістові видання Херсон.нет Любов Петрівна.

- А як взагалі ви стали перекладачем?  
- В дитинстві я дуже любила читати. З 5-ти років читала газети. Коли прийшов час віддавати мене до школи, я вже впевнено писала.  У дитинстві я могла прочитати будь-який фрагмент тексту і напам'ять його переказати. Ось така пам'ять у мене була. Тому директор школи запропонував віддати мене одразу в третій клас. Мама не погодилася. «Зазнаєшся ще», - говорила вона. Тому я, як і всі однолітки, пішла у перший клас. Лише ось вчителька не знала, що зі мною робити. Поки однокласники писали «закарлючки» та палички, вивчаючи алфавіт, я вже могла писати слова і речення. Тому, щоб я не втратила інтерес до навчання, мені давали тексти, які я переказувала письмово. А ще вчителька дозволила мені допомагати з навчанням одному третьокласникові. Видала мені червону пасту, і я діловито виправляла йому помилки. Взагалі, я вчитися, любила і в школі, і в університеті, завжди це робила із задоволенням. І зараз продовжую.

- Не дивно, що з такою пам'яттю Ви стали перекладачем. Зараз ви також можете запам'ятати будь-який фрагмент тексту?  
- На жаль, втратила цей дар ще в п'ятому класі. Навіть не знаю, як так вийшло. Тепер можу лише переказувати близько до тексту.

- Ви ж народилися в Миколаєві, а як потрапили до Херсона?  
- За розподілом. Після закінчення Одеського державного університету ім. І. Мечникова мені вистачало балів, щоб самостійно обрати, де починати свій трудовий шлях. Але направили мене до Херсона в «Інтурист». Пам'ятаю свій перший день у Херсоні. Їду в тролейбусі з вокзалу з валізою. І тут на моїй зупинці молодий чоловік запропонувала мені допомогти. Це був мій майбутній чоловік. Так ми познайомилися, потім одружилися. 40 років прожили разом. Коли б не він, нікому було б виховувати дочку. Робота у мене була така, що сім'я мене практично не бачила. Постійні відрядження, поїздки. Одним словом без вихідних і свят.

- У древньому Карфагені була каста перекладачів. Її представники знаходилися на особливому положенні в суспільстві і передавали професію з покоління в покоління. А як у вашій сім'ї?  
- Я ніколи не бажала своїй дочці такої роботи, як у мене. Вона закінчила філологічний. Більшість вважають нашу роботу дуже легкою. Гуляєш на свіжому повітрі, дивишся музеї, картини, розмовляєш з людьми. Насправді, робота перекладача дійсно важкий труд.

- Але в СРСР перекладач — звучало гордо!  
- Хороший перекладач — це ще і психолог, і педагог, і дипломат — словом, теж «інженер людських душ». Нам постійно доводилося спілкуватися з дуже різними людьми, миттєво орієнтуватися в складних ситуаціях. У рік ми обслуговували 17,5 тисяч туристів. В основному, у той час – це були німці. Важливість і складність поставлених перед гідами-перекладачами завдань вимагали від них володіння широким спектром професійних знань і навичок, а також наявності особливих особових якостей. Навіть наш зовнішній вигляд вимагав особливого педантичного підходу. Кращі кадри – це ті, хто пройшли підготовку в «Інтуристі». Коли в 1990-і роки стали утворюватися самі різні фірми, і іноземці стали відкривати тут свої представництва, ми стали ходити до них на співбесіди. Зазвичай воно доходило рівно до того моменту, коли запитували, де ви працювали раніше. Як тільки чули, що за плечима декілька років роботи в «Інтуристі», говорили: досить, це краща рекомендація, більше нічого не треба.

- А якими були іноземні туристи тих років?  
- Вони цікавилися нашою країною і поводилися доброзичливо. Їх добре приймали в кращих готелях, відмінно годували, виділяли хороші автобуси для екскурсій. Адже я, відповідала не лише за переклад. Доводилося організовувати круїзи. В середньому близько 70 на рік по 330 чоловік. У німцях мені завжди подобалася організованість і ввічливість. Вони уміли красиво вести дискусії, красиво сперечатися і завжди старанно ставилися до своєї роботи. А головне, на той момент вони відкрито могли обговорювати політику і щиро дивувалися, чому так не роблять радянські громадяни.

- А окрім позитивних якостей іноземців, було щось негативне?  
- Не те щоб негативне, швидше незрозуміле нам. Наприклад, їх звички. Тут теж діяли суворі правила, як і у всьому у німців. Ось якщо вони звиклися, наприклад, їсти рибу лише по четвергах, як би їм не хотілося, як ні вмовляй їх. Вони будуть, їсти її лише в четвер. Нам цього було не зрозуміти, втім, як і зараз.

- Ви ж і зараз займаєтеся перекладами? Скільки мов взагалі знаєте?        
- Так, я працюю в бюро перекладів. Перша і основна моя мова – німецька, друга – англійська. А взагалі зробити переклад тексту можу практично з будь-якої мови: французької, польської, чеської, італійської, іспанської.

- На самому початку бесіди, ви сказали, що ведете активний спосіб життя. Окрім цього ви ще є членом партії «Укроп».
- Я вірю, що можу ще щось змінити в нашому місті і в нашій країні. Перше і основне, що не дає нам розвиватися – це корупція. Причому на всіх рівнях. Вона була завжди. Добре, що зараз я можу вільно про це говорити, адже раніше було неможливо пояснити іноземцеві, звідки в країні стільки корумпованих чинів і чому це явище не можуть викоренити. Саме боротьба з корупцією на всіх рівнях, те, що щонайближче мені в ідеології Укропу. Тому я тут.

- Адже ви єдиний перекладач в Україні, хто удостоївся ордена княгині Ольги. Пам'ятаєте, як отримували нагороду?  
- Ще б пак! Для мене це було несподівано. Я не знала, що мене представили до нагороди. 27 вересня, у день туризму, при всіх перекладачах, мене оголосили і вручили нагороду. Емоції переповнювали, всі аплодували мені стоячи і наполягали, що нагорода заслужено і неспроста попала в мої руки.
 
 
Ольга Христофорова

 
  

Сначала зайдите на главные новости Херсона, Херсонская городская газета и останетесь здесь навсегда
  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 472
  • Коментарів: 0
  • 30-06-2018, 09:50

реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: