В. Мараєв. “Енеїда” Котляревського: витоки національного відродження

 В. Мараєв. “Енеїда” Котляревського: витоки національного відродження
Іван Котляревський. Портрет роботи художника Григорія Коваленка

220 років тому побачило світ перше видання "Енеїди” Івана Котляревського. З висоти нашого часу подія сприймається як свідчення початку нової доби: зародження нової української літератури і українського національного відродження.

Слід одразу зазначити, що Котляревський був зовсім не першим автором, який взяв за основу героїчну поему Публія Вергілія Марона. Наприклад, 1791 року з’явилася "Вергилиева Энеида, вывороченная наизнанку” за авторством Миколи Осипова, пізніше продовжена Олександром Котельницьким. Через три роки – твір вихованця Києво-Могилянської академії Опанаса Лобисевича "Вергилиевы пастухи, в малороссийский кобеняк переодетые”. На жаль, ця поема не збереглася. Проте літературознавці вважають Опанаса Лобисевича прямим попередником Івана Котляревського.

Над своїм твором Котляревський почав працювати у 1794 році – щойно після виходу поеми Лобисевича. Довгий час його "Енеїда” поширювалася в рукописних списках, які подекуди суттєво відрізнялися один від одного. Зрештою одна з копій дісталася Петербурга і потрапила до рук видавця й мецената родом з Конотопа, колезького асесора Максима Парпури. Той завідував друкарнею Медичної колегії, де мав за помічника ще одного українця, вихідця зі Стародубщини, Йосипа Каменецького. Спільними зусиллями вони 1798 року видали перші три частини "Енеїди”.

Цікаво, що Парпура і Каменецький нічого не повідомили Котляревському про свою ініціативу. Однак вони зазначили його авторство у назві твору ("Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским”), зробили приписку "иждивением М. Парпуры” і посвяту: "Любителям малороссийского слова усерднейше посвящается”. Вірогідно, саме Йосип Каменецький уклав додатковий "Словник”, який ішов за текстом твору і пояснював значення українських слів для російськомовного читача.

В. Мараєв. “Енеїда” Котляревського: витоки національного відродження

 

Це ж саме видання повторили – і знову без відома і згоди автора! – через десять років у петербурзькій типографії Івана Глазунова. Тільки 1809 року вже сам Котляревський опублікував чотири частини поеми коштом полтавського поміщика Семена Кочубея. У цьому виданні на окремій сторінці було вміщено повідомлення, яким автор засвідчував незгоду з двома попередніми виданнями, знімав з себе відповідальність за всі виявлені помилки і перекручення: "Энеида, на малороссийский язык мною переложенная, в 1798 и 1808 годах была напечатана без моего ведома и согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками и опущениями, случившимися от переписки, а сверх того и издававшие в ней по-своему многое переделали и почти испорченную выпустили под моим именем”.

Котляревський серйозно образився на попередніх видавців. Значно пізніше літературознавці (Павло Житецький, Сергій Єфремов) робили спроби виправдати першого видавця "Енеїди”. Вони стверджували, що ніякого особливого прибутку від книжки Парпура отримати не міг. Він опублікував її з любові до українського слова, виступивши як меценат, а не підприємець.

Роботу над п’ятою і шостою частинами "Енеїди” Котляревський провадив до кінця життя. Незадовго до смерті він продав рукопис харківському видавцеві, надвірному радникові Йосипу Волохінову. 1842 року перше повне видання "Енеїди” вийшло у типографії Харківського університету. Саме за ним поема безліч разів передруковувалася аж до наших днів.

Наразі "Енеїда” Івана Котляревського вважається першим твором нової української літератури. Її багато критикували, ба навіть звинувачували автора у насмішкуватому ставленні до українців, у висміюванні власної історії та культури. Проте з іншого боку, поема просякнута ностальгією за козацькими часами, які тоді сприймалися як зовсім недавнє минуле. Саме вона заклала підвалини красного письменства розмовною українською мовою – тією, якою спілкувалися і яку розуміли абсолютна більшість мешканців України. Недарма письменник Вадим Пассек у 1841 році констатував, що "Енеїду” із захватом читали всі, "від грамотного селянина до багатого пана”. Вже у першій половині XIX століття естафету Котляревського підхопили Григорій Квітка-Основ’яненко, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський, Михайло Петренко, Тарас Шевченко, формуючи українську літературну мову на народній основі.

 

Джерело: Український інтерес

 


Сначала зайдите на главные новости Херсона, Херсонская городская газета и останетесь здесь навсегда
  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 264
  • Коментарів: 0
  • 29-06-2018, 19:32

реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: