Українські таємниці Другої світової. Хто насправді руйнував Київ?

 Українські таємниці Другої світової. Хто насправді руйнував Київ? 

День пам’яті та примирення та День перемоги у Другій світовій війні – це не лише привід укотре згадати вдячним словом наших співвітчизників, які разом з іншими народами рятували світ від нацизму і більшовизму. Це ще й добра нагода  замислитися над уроками історії,  бо лише належні висновки з них дають змогу запобігти повторенню трагедії, що коштувала  людству  десятків мільйонів життів.

Своєю чергою, дійти  цих висновків можна і слід винятково на основі цілковитої, невикривленої  правди  –  яку заступили масштабні  фальшування на догоду  радянській владі. Нині  ж неправдива історія Другої світової стала для московських  владців  складовою маніпулювання свідомістю  росіян,  плекання агресії й протиставлення цивілізованому світові.

Чимало з того, що відбувалося на українській землі під час  Другої світової війни, замовчувалося або й офіційно засекречувалося. Лише віднедавна почали розвіюватися міфи (далеко не всі й не доконечно), і  на світло Боже виринули трагічні українські сторінки найкривавішої з воєн. 

Команда Громадського руху «Рідна країна» розпочинає низку публікацій «Українські таємниці Другої світової» про правдиві факти нашої історії під час війни та участі в ній українського народу. 

Хто підірвав  Дніпрогес? Чому замовчувалося знищення нацистами понад 7 тисяч мешканців Корюківки? Хто висадив у повітря окрасу української столиці – Хрещатик – та Успенський кафедральний собор? 

Спробуймо дати відповіді  на ці питання.

Отже, радянські історики стверджували (а  їхні послідовники досі  повторюють це облудне твердження), що центр Києва та Успенський собор підірвали нацистські окупанти. 

Українські таємниці Другої світової. Хто насправді руйнував Київ? 

 

Зруйнований Успенський собор

Насправді ж Хрещатик, центральні житлові райони Києва та Успенський собор Києво-Печерської лаври висадили в повітря  радянські спецслужби. Внаслідок «операції» загинули, були поранені, втратили житла тисячі мирних мешканців столиці.

Трохи передісторії. 3 липня 1941р. Сталін у одній зі своїх промов оголосив «тактику випаленої землі». Згідно з нею, перед відступом червоноармійців мусило знищуватись усе, що неможливо було вивезти, аби нічого не дісталося загарбникам.

Під час таких знищень загинули сотні тисяч людей. Через вивезення збіжжя, харчів, перегін худоби — на окупованих нацистами територіях восени 1941р. – взимку 1941-42р.р. лютував масовий голод.  Згідно з нормами міжнародного права, втілення «тактики випаленої землі» є військовим злочином.

Та повернімося до найвідомішого факту застосування сталінського «ноу-хау» — висадження в повітря центральної частини Києва.   

Червона армія  залишила Київ 19 вересня 1941р.  Перед тим за наказом комуністичної влади було знищено все, що давало змогу вижити мирному населенню української столиці. Всі запаси продовольства на київських  складах вивезли або знищили. Люди залишилися без води та їжі, без електрики та каналізації. 

Мінувала  Київ інженерна  частина 37-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Андрія Власова (саме того – майбутнього командувача  Російської визвольної армії – РОА – що воювала на боці нацистів),  та спецпідрозділи НКВД-НКГБ.  Роботи провадилися таємно, проте кияни дізналися, що відбувається.  Вибухівку нагромаджували у підвалах «будинку Гінзбурга» на вулиці Інститутській (нині тут розташований готель «Україна»).  Енкаведисти носили вибухівку дерев’яними ящиками зі своєї катівні (Жовтневий палац) під виглядом переховування архівів. Мінуванням безпосередньо керував полковник інженерних  військ Олександр Голдович.  Заміновані були всі електростанції, мости через Дніпро, водогін, каналізаційна мережа, поштамт, адмінспоруди: Раднарком, Верховна Рада, ЦК КП(б)У, НКГБ. Крім того — Успенський собор, Оперний театр, музей Леніна, всі великі житлові будинки в центрі міста.  Мали замінувати Софійський собор, уже й вибухівку підвезли, щоб закласти у «підвали собору», але тодішній директор заповідника Олекса Повстенко сказав прибульцям, що  у соборі немає підвалів, і ті забралися геть. 

18 вересня злетів у повітря Ланцюговий міст – разом з відступаючими червоноармійцями. 19 вересня – обидва залізничні та автогужовий мости. Наводницький просто підпалили.

Того ж дня до Києва з двох боків – від Бессарабки та з Подолу – увійшли німецькі війська.

Підпільники поширювали  чутки, що тільки-но буде ввімкнена електрика, як у повітря злетить ціле місто. Окупаційне командування наказало шукати свідків, які б надали інформацію про заміновані об’єкти, так були розміновані Оперний театр, музей Леніна (Будинок Центральної Ради), урядові будівлі.  Лише з приміщення музею Леніна видобули понад 3 тонни вибухової речовини та радіокеровані пристрої – це «добро» гітлерівці виклали на загальний огляд.

24 вересня о 16.00 пролунав потужний вибух, яким розкололо навпіл  унікальний 4-поверховий будинок, споруджений за проектом В.Городецького. Безліч уламків скла посипалася на людей, багатьох  травмувало. Але це був лише початок. От уже страшенної сили вибух підносить у повітря  «дім Гінзбурга»  на Інститутській, 16-18 — перший київський «хмарочос» на 12 поверхів, у якому були розташовані 90 найпрестижніших помешкань, загалом на 500 кімнат. Підірвано  будівлю найбільшого в Європі цирку Крутікова, готель «Континенталь»…  Вибухи раз по раз стрясали центр столиці, лунали то в одному, то в іншому місці.

Німці проклали ґумові рукави до Дніпра, насосами почали качати воду, але радянські підпільники перерізали шланги. (До речі, тоді в місті діяла диверсійна група НКВД-НКДБ у складі І.Кудрі, Р.Окіпної  та інших, головним завданням якої було перешкодити розмінуванню міста. Вулиці Києва носять їхні імена дотепер.) 

Грандіозні пожежі охопили центр столиці й тривали мало не два тижні. Тільки в районі Хрещатика було знищено 324 будівлі.  

І Хрещатик, і прилеглі вулиці (нинішні Городецького, Заньковецької, Б.Хмельницького; більші частини Інститутської, Лютеранської, Прорізної, Пушкінської, Ольгинської, бульвару Т.Шевченка, Великої Васильківської,  теперішнього  Майдану Незалежності) — перетворилися на звалища цегли та обгорілі кістяки будівель . Усього було зруйновано 940 великих житлових та адміністративних споруд.  

«Випалений Хрещатик» виглядав моторошно. Залишені без даху над головою, люди знетямлено блукали парками, Володимирською гіркою, стадіоном. Дуже багато було обгорілих і поранених . Понад 50 тисяч людей втратили домівки. Скільки тисяч загинуло – невідомо досі.

Ось як писала про ті події газета «Українське слово» 21 жовтня 1941р.:  «…Перший вибух хмарою диму затьмарив ясний день. Полум'я охопило крамницю «Дитячий світ», яка містилася на розі Прорізної та Хрещатика. З цього почалося. Вибух чергувався за вибухом. Пожежа поширювалася уверх по Прорізній вулиці і перекинулася на обидва боки Хрещатика... Згоріло 5 кращих кінотеатрів, театр юного глядача, театр КОВО, радіотеатр, консерваторія та музична школа, центральний поштамт, будинок міськради, 2 найбільші універмаги, 5 найкращих ресторанів та кафе, цирк, міський ломбард, 5 найбільших готелів («Континенталь», «Савой», «Гранд-готель» та інші), центральна міська залізнична станція (квиткові каси), будинок архітектора та вчених, 2 пасажі, друкарня, 8-а взуттєва фабрика, середня школа, понад 100 найкращих крамниць. Загинуло багато бібліотек, цікавих документів, коштовних речей. Наприклад, в Київській консерваторії згорів великий орган і щось 200 роялів і піаніно. Навіть важко собі уявити і підрахувати величезні розміри цього нечуваного злочину совєтів!»

Окупанти  намагалися підштовхнути населення до звинувачення євреїв у трагедії, спровокувати  єврейські погроми, однак кияни на провокацію не піддалися. Більше того, коли наприкінці вересня нацисти заходилися винищувати євреїв, тисячі киян, під загрозою смерті, рятували їх у своїх оселях. 

Для підривання Хрещатика  радянські сили вперше  застосували радіокеровані пристрої, що діяли на відстані 400 метрів. Уперше армія, що відступає, знищила центр величезного міста разом з його мешканцями – своїми співвітчизниками.

Радянські інформаційні засоби  зарясніли повідомленнями про «варварство німецьких окупантів». По війні у пресі з’явилося гасло: «Відбудуймо Хрещатик – гордість столиці України – знищений фашистськими загарбниками!»

Кияни знали правду. Як знали й те, що за її озвучення, навіть пошепки, — можна заплатити життям. 

Жертвою «тактики випаленої землі» став також унікальний Успенський собор Києво-Печерської лаври, підірваний 3 листопада 1941р.

Радянська «Надзвичайна державна комісія з розслідування та встановлення злочинів німецько-фашистських загарбників» повідомляла: «За наказом німецького командування військові частини (німецькі, — Ред.) пограбували, підірвали і зруйнували найдавніший пам’ятник культури — Києво-Печерську лавру».

(Принагідно зазначимо, що вже тут є «різнотлумачення»: за твердженням тодішніх лаврських ченців, святиню розграбували, відступаючи, таки радянські частини: зникло загалом понад 2 тисячі цінних предметів).

На світанку 3 листопада 1941р. німці наказали цивільному населенню будинків, прилеглих до лаври, залишити свої помешкання. Затим солдати оточили її подвійним колом. О 12.30 очікувався візит до  Києво-Печерської лаври Йозефа Тісо — президента союзної нацистам Словаччини, якого, вочевидь, мало намір знищити радянське командування. Це мала здійснити підривна група 18-ї дивізії НКВД, що чекала на умовний сигнал для радіокерованого вибуху.  Втім, сигнал був, та вибух не відбувся: вибухотехніки вважають, що підвели акумулятори фугасів, вони за сорок діб розряджались, а від 19 вересня  часу минуло вже більше.

О 13:30 Тісо вирушив  з Лаври, і подвійне оточення було зняте.

О 14:30 пролунало чотири вибухи. Внаслідок останнього, найпотужнішого, Успенський собор злетів у повітря.

Досі обговорюються дві версії цієї драматичної події. За однією – Успенський кафедральний собор був замінований водночас із Хрещатиком радянськими підривниками, а німці, не спромігшися розмінувати, вирішили за простіше   висадити святиню в повітря. 

Однак більшість фахівців поділяють іншу версію. І на її користь свідчить повідомлення німецької розвідки, що було оприлюднене у Великій Британії лише 1977р. Згідно з ним, спершу стався невеликий вибух усередині собору. Коли він пролунав, з собору вибігло троє людей, один – у червоноармійській формі. Вартовий почав стріляти, убив усіх трьох. А вже за кілька хвилин страхітливої сили вибух висадив святиню в повітря.  Зрештою, такий перебіг подій цілком вкладається у «світоглядну концепцію»  більшовиків, які, захопивши владу, найперше заповзялися руйнувати храми.

Олена Бондаренко 


Джерело: Рідна країна


Сначала зайдите на главные новости Херсона, Херсонская городская газета и останетесь здесь навсегда
  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 440
  • Коментарів: 0
  • 10-05-2018, 09:26

реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: