Загиблі Герої квітня 2018 року

[video=]
У квітні 2018 року від мінометних обстрілів та прицільного снайперського вогню з боку російсько-терористичних військ у зоні проведення АТО загинули 9 військових.  Подробиці про кожного з них оприлюднив портал ЦензорНЕТРазом з тим, зазначається, що наведений перелік може бути не остаточним. 

Загиблі Герої квітня 2018 року

1. Володимир Анатолійович Майборода (позивний Май) народився 09.07.1967 року у Мелітополі Запорізької області. Дитинство та шкільні роки хлопець провів у селі Переможне Якимівського району, закінчив школу, відслужив строкову. Одружився та переїхав жити у місто. Брав участь у діяльності Самооборони Мелітополя, перебував на блокпостах на Кримському та Донецькому напрямках. На початку літа 2015 року Май прийшов до 2-го взводу 1-ї роти батальйону спеціального призначення "Донбас" Національної Гвардії України. Після проходження курсу молодого бійця почалося його життя як захисника своєї країни. Влітку 15-го БСП "Донбас" зайшов до Широкиного. Вже тоді Володимир показав себе неймовірним патріотом. На війні одразу видно, хто є хто, на передку командир не той, хто командир за штатом, а той, кому беззаперечно довіряють побратими. Він пішов на війну не за УБД, а для того, щоб битися з ворогом. Май мав лідерські якості, ніколи не відсиджувався у тилу або за спинами інших. За своїх хлопців він був здатен перегризти горлянку будь-кому, незважаючи на звання, що й відбулося одного разу, коли Май не побоявся виступити проти одного генерала, який необачно для себе почав учити хлопців життя.

Після того, як "Донбас" вивели з Широкиного, батальйон був перекинутий на другу лінію оборони, де вони простояли близько року, час від часу здійснюючи невеличкі "вояжі" туди, де "їх не було".  У жовтні 2016 року, вже у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади хлопці потрапили до Авдіївки, де пробули аж... 2 тижні. Раптом надійшов наказ виводити підрозділ на ротацію, на ППД до Глухова, де знову починається армійська рутина, проти якої так шалено боровся Май, яку ненавидів усім серцем. Це була ОСОБИСТІСТЬ. З великої літери людина, Вільям Уоллес нашого часу. За свободу своєї країни він віддавав все. Хоча він був усього лише прапорщиком та не мав права займати керівні посади, по факту командиром, справжнім лідером серед хлопців був саме Май. Коли його спитали: "Де ти себе бачиш після війни?" Май відповів: "Я не знаю, що буде потім, але зараз я там, де я потрібен, я там, де маю бути, я серед тих, з ким хочу бути, і я роблю те, що повинен робити для України". Ось, яким він був. Спорідненість мужності та любові до своєї країни. І таких людей забирає від нас війна. Взимку 2017 року 22 бійці під час відпустки виїхали на підтримку блокади торгівлі з окупантом, після чого, у березні Май з побратимами зайшов на позицію "Орел" в Авдіївці, де брав участь у багатьох операціях, а з травня 2017-го офіційно перейшов до розвідувального відділення 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Після виводу 72-ї ОМБр на ротацію, Май знову змінив підрозділ, не бажаючи залишати війну, адже вона ще не скінчилась. Прапорщик, заступник командира взводу розвідки 24-ї окремої механізованої бригади. Загинув Володимир Анатолійович 8 квітня в районі селища міського типу Зайцеве Донецької області під час бою з ДРГ ворога. Тіло потрапило до ворога, який віддав його лише за тиждень, 15 квітня. Поховали його 17 квітня у селі Переможне. У нього залишились мати, дружина та донька.

Загиблі Герої квітня 2018 року

 

2. Денис Миколайович Начосний (позивний Чечен) народився 02.09.1986 року у селищі Маркеєв Чаплинського району Херсонської області. Мешкав у місті Генічеську. Призваний за мобілізацією 08.02.2015 року, демобілізувався у квітні наступного року, а 05.09.2016-го підписав із ЗСУ контракт, адже не надто вдавалось йому сидіти вдома після свого перебування на війні. А у той час у Херсонській області проходив бойове злагодження та доукомплектацію 34-й мотопіхотний батальйон, отже рішення продовжувати службу не змусило себе довго чекати.

Сержант, заступник командира взводу (виконував обов'язки командира взводу) - командир бойової машини 3-го відділення 1-го взводу 2-ї роти 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Такі сержанти вкрай потрібні нашій армії. Чечен був справедливим та відважним, відповідальним та принциповим, його не лякало абсолютно нічого. Він постійно брав участь в усіх боях, не випускаючи гранатомета з рук. Напередодні дня святого Миколая, у грудні 2017-го, у Пісках зав'язався бій, і Чечен із побратимом стояли під вогнем ворога, аж доки не скінчилися набої. І під час перезарядки біля друга вибухнула розривна куля. Адреналін зашкалював, але Денис Миколайович миттєво зорієнтувався та відтягнув побратима за ріг лікарні, біля якої вони стояли. 

14.06.2017 року його батальйон зайшов у Піски. Чечен одразу став на блокпост, на якому й перебував увесь час, на якому й загинув смертю справжнього Героя. 8 березня цього року у нього сплинув термін контракту. Наприкінці місяця він поїхав додому, де встиг одружитися та підписати новий контракт із ЗСУ, а 8 квітня повернувся до свого рідного батальйону. За декілька днів до смерті він зазнав поранення: куля пройшла дотично по скроні та полетіла далі. Денис категорично відмовився їхати до шпиталю та залишився біля своїх хлопців. Він не здавався. Ніколи.

Загинув 12 квітня о 17.50 в районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області внаслідок кульового поранення, завданого ворожим снайпером. Спочатку снайпер поранив побратима, а Денис Миколайович кинувся його витягувати та потрапив під наступний постріл, який виявився смертельним. Похований 15 квітня у селі Червоне. У нього залишились батьки, дружина та донька.

 

Загиблі Герої квітня 2018 року

 

3. Максим Миколайович Черкун народився 09.01.1997 року у селі Кривбас Криворізького району Дніпропетровської області. Закінчив школу, вступив спочатку до автотранспортного технікуму на спеціальність "автомеханік". Працював у ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Скорпіон". Хлопець мав золоті руки, вмів усе робити по ремонту. Він зростав дуже самодостатньою, вільнолюбивою та норовливою дитиною, змалку навчившись приймати дорослі рішення. Коли Макс навчався у 7 класі, він, нікого не попередивши, навіть батьків, сів на маршрутне таксі та поїхав до Дніпра на олімпіаду з програмування. Ще з дитинства він був за наповненням енергією схожий на батарейку "Duracell", йому все було треба знати та вміти, усюди встигнути, все зробити, про все подбати. А особливо вражало оточуючих поєднання "очі - усмішка", поєднання, у якому відверто сяяла жага до життя та добра душа цього хлопчини. Макс був розумово розвинутий далеко не за своїм віком, до всього був небайдужим, щиро цікавився технікою, мріяв мати власне авто, але головною мрією його було вступити до авіаційного училища. У школі входив до складу пошукової групи Криворізької громадської організації "Військово-патріотичний клуб "Пошук". Неодноразово вирушав з групою "Пошук - Дніпро" в експедиції, займався пошуковою роботою, був цілковито відданим цій справі, має грамоти від групи.

За рівнем хоробрості та сміливості Максим завжди займав перше місце, його відважність навіть іноді лякала, він геть нічого не боявся, абсолютно. Безвідмовний та грамотний, він завжди знав, що робить і для чого він це робить. Тому, невдовзі після свого 19-річчя, у березні 2016 року Максим підписав із ЗСУ контракт. Сержант, командир протитанково-кулементного відділення 1-го взводу 2-ї роти 34-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 16 квітня о 19.00 в районі селища Піски Донецької області внаслідок осколкового поранення, отриманого під час мінометного обстрілу наших позицій. Похований 19 квітня на Алеї Слави центрального кладовища Кривого Рогу. У нього залишились батьки.

Загиблі Герої квітня 2018 року

 

4. Михайло Іванович Шозда (позивний Лемберг) народився 14.04.1968 року у Львові. Дитячі роки пройшли у селі Верени.  Закінчив 10 класів школи № 27, згодом навчався у НУ "Львівська політехніка". Військову службу проходив у Чехії, в артилерійських військах. Після військової служби працював у магазині будівельних матеріалів, згодом працював директором СП ВІСКО. 30.01.2017 року підписав із ЗСУ 3-річний контракт. 

Старший сержант, старший навідник гранатометного взводу 2-го механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади. Загинув 17 квітня о 12.10 у районі селища міського типу Зайцеве Донецької області внаслідок кульового поранення, завданого ворожим снайпером. Похований 20 квітня на полі почесних поховань №76 Личаківського цвинтаря міста Львова. У нього залишились батьки, брат, сестра, дружина та двоє дітей.

Загиблі Герої квітня 2018 року

5. Євгеній Миколайович Хоменко (позивний Подгон) народився 25.05.1997 року у місті Вільногірськ Дніпропетровської області. Хлопець зростав дуже доброю, вихованою та неконфліктною дитиною. Ще з дитячого садочка почав займатися танцями. З 15 до 19 років захоплювався боксом, увесь час займався самовихованням, самовдосконаленням. 2012 року він закінчив 9 класів школи №5, після чого вступив до металургійного технікуму, у якому здобув фах "механік". Євгеній Миколайович ріс дуже ідейною людиною. На початку війни, у 2014 році, його сім'я прийняла у себе родину вимушених переселенців із Торецька, і коли хлопець послухав їхны розповіді про всі ті жахи, що відбувалися на Сході, він зрозумів, що не буде стояти осторонь, він прийняв рішення справжнього чоловіка. У 2015 році на останньому курсі технікуму, він повідомив мамі, що йде до лав полку "Азов". Вона не сперечалася, лише попрохала його спочатку закінчити навчання, покласти на стіл диплом, а потім вирішувати. Євгеній пообіцяв так і зробити, і свою обіцянку він виконав. Весь рік він навчався й паралельно готувався до вступу в "Азов": фізично тренувався, продовжував займатися боксом, щоранку бігав по 10 км, склав іспити на отримання водійських прав. У червні 2016-го, після урочистого вручення диплому, на яке хлопець вдягнув вишиванку, він віддав мамі диплом та сказав: "Все, мамо, тепер я готовий іти". І мама підтримала його, адже знала, що її син, незважаючи на роки, вже достатньо дорослий, щоб приймати такі чоловічі рішення, і знає, чого він хоче від життя. До речі, Євгеній не дуже хапав з неба зірок у навчанні, але він знав, що освіта - це один з інструментів гідного життя, тому взимку 2016 року він склав іспити до Національної металургійної академії у Дніпрі. Наприкінці липня 2016-го, після отримання всіх довідок та дозволів, він їде до Києва на проходження курсів молодого бійця на базі "Атек", де навчається 4 місяці. Цей курс був довший за всі, зазвичай такі курси тривають місяць - півтора. Відбір був приблизно 1 до 5, і Подгон його пройшов. Після закінчення курсів він приїхав додому на три дні, після чого вперше вирушив на Схід.

 

Солдат, навідник гаубиці гаубичного артилерійського дивізіону окремого загону спеціального призначення "Азов". Спочатку, ще коли він проходив курс молодого бійця, він обрав позивний Хома, з наголосом на "О". Він весь курс був з цим позивним. Але потім, коли він його пройшов, йому порекомендували змінити позивний, оскільки в "Азові" вже був боєць з таким позивним (Андрій Снітко), і він героїчно загинув 20.08.2014 року в Іловайську. Тому хлопець став Подгоном. Чому такий дивний позивний? А тому що Євгеній Миколайович умів виконувати мрії людей. Наприклад, бували випадки, якщо хтось поруч мрійливо казав: "Ех, зараз би коли ковток", то через декілька хвилин хлопець десь знаходив маленьку пляшку того напою. Сенс позивного "Подгон" - це як "Подарунок". 

10 березня смертельне поранення у голову отримав боєць "Азова" Марк Гудзовський, який прожив ще чотири дні, та 14 березня помер у лікарні імені Мечникова. Подгон тоді зателефонував до мами і сказав такі страшні речі: "Якщо мене поранять у голову, мамо, не треба мене рятувати, відпусти". Тому коли батькам зателефонували, мама вже все відчувала.

18 квітня близько 7.20 при виконанні бойового завдання у Донецькій області Євгеній Миколайович отримав важки осколкові травми голови. Санавіацією його доправлено до лікарні Мечнікова, але лікарі після обстеження повідомили, що його можна було не везти, тому що мозок вже був мертвий. Довготривала операція не дала результатів, і вранці 20 квітня він помер. Після прощання із побратимом на базі "Азова" у місті Урзуф Євгенія поховали 22 квітня у Вільногірську. У нього залишились батьки та брат, який у свої 13 років виявив рішуче бажання піти по стопах брата. 

Загиблі Герої квітня 2018 року

6. Геннадій В’ячеславович Широкий (позивний Одеса) народився 15.08.1969 року у селі Московка Куп’янського району Харківської області. 29.06.2015 року був призваний у п’яту хвилю мобілізації, відслужив понад рік. Спочатку служив у 25-му окремому мотопіхотному батальйоні "Київська Русь" водієм роти матеріального і технічного забезпечення. До жовтня 15-го року батальйон перебував у Попасній, після чого вийшов на ротацію, а потім повернувся до зони війни та зайняв позиції на Світлодарській дузі. На початку 2016-го там Геннадій В’ячеславович отримав незначне поранення та деякий час перебував на лікуванні у місті Часів Яр Донецької області. Після демобілізації він повернувся додому, у серпні 2017-го брав участь у зборах резервістів на полігоні "Широкий Лан", а на початку минулої зими підписав із ЗСУ контракт.

Старший солдат, водій 3-го механізованого батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. 24.12.2017 року він отримав важке поранення у промзоні міста Авдіївка, спочатку був доправлений до військового шпиталю у Харкові, де йому зробили 2 операції. Геннадій В’ячеславович перебував у стані коми, наприкінці січня його перевезли до Київського шпиталю, де він помер 20 квітня, так і не опритомнівши. Похований 24 квітня у Куп’янську. 

Загиблі Герої квітня 2018 року

7. Олександр Васильович Матус народився 18.09.1981 року у місті Лисичанськ Луганської області.

30.06 2017-го підписав із ЗСУ контракт та після проходження навчання прибув до свого підрозділу 11 вересня минулого року.

Солдат, розвідник розвідувальної роти 53-ї окремої механізованої бригади. Загинув 20 квітня о 2.10 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області від поранень, отриманих під час обстрілу наших позицій з БМП. Похований 22 квітня у Лисичанську. У нього залишилась дружина та дві доньки. 

Загиблі Герої квітня 2018 року

8. Сергій Леонідович Перепелиця (позивний Кузнєц) народився 02.07.1977 року у селі Званівка Бахмутського району Донецької області. Закінчив Бахмутський індустріальний технікум. Працював ковалем на Донецькій залізниці. В липні 2016 обраний депутатом Званівської сільради. 30.01.2017 року призваний за контрактом Бахмутським РВК.

Сержант, головний сержант 2-ї штурмової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас-Україна" 54-ї окремої механізованої бригади. Загинув 21 квітня о 9.20 поблизу населеного пункту Травневе Бахмутського району Донецької області внаслідок підриву автівки ГАЗ-66 на невстановленому вибуховому пристрої. Похований 23 квітня у рідному селі. У нього залишились дружина та двоє дітей. Військовослужбовець Збройних Сил України, який загинув у 2015 році та у квітні цього року був ідентифікований за експертизою ДНК.

Загиблі Герої квітня 2018 року

9. Андрій Володимирович Лєбєдєв (позивний Птаха) народився 06.06.1980 року у місті Ярославль (РРСФР). У дитинстві разом із сім’єю переїхав до України. Закінчив школу №32 Чернігова, згодом навчався у ліцеї хімічної промисловості, після чого працював експедитором. Був призваний за мобілізацією весною 2014 року. Солдат, кулеметник 13-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади.

Загинув 29.01.2015 року в районі міста Вуглегірськ Донецької області під час відбиття танкової атаки на наш блокпост. Тіло не знайшли, тому Андрій Володимирович тривалий час вважався таким, що зник безвісти. Згодом у судовому порядку був визнаний загиблим. Як виявилось, його поховали на Краснопільському кладовищі Дніпра як тимчасово невстановленого захисника України, відібравши перед тим зразок ДНК. Нещодавно експертиза ДНК показала збіг, тому прах бійця було перепоховано у Чернігові 25 квітня. У нього залишилась мати.

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3063989

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3063989

Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3063989


Джерело:  Цензор.Нет


Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3063989Джерело: https://ua.censor.net.ua/r3063989

Сначала зайдите на главные новости Херсона, Херсонская городская газета и останетесь здесь навсегда
  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 706
  • Коментарів: 0
  • 2-05-2018, 13:08

реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: