Олександр Никифорчак. Нащадок козака Макухи » Скадовські новини

Олександр Никифорчак. Нащадок козака Макухи

 Олександр Никифорчак. Нащадок козака Макухи 

Всі ми маємо такий собі "джентльменський набір”, основа якого майже однакова. Формована школою чи завдяки власним потугам. Це діячі культури, мистецтва чи політики, сукупність уявлень про яких і дозволяє нам називатись культурними людьми. Почувши ім’я з цього списку, у нас одразу перед очима картина "діянь” даної персони, дуже часто – неповна та однобока. Не віриться?

Знати все не можна, але мати уявлення та свою оцінку біографії історичної особистості – добре, безумовно. Погано тут те, що вже цей сформований образ ми міняти не хочемо. Навіть натрапивши на нову інформацію, ми її пропускаємо, не бажаємо вносити непевність в таку чітку "зцементовану” картину. Цим дуже часто користуються задля пропаганди та контрпропаганди. Саме тому щось нове – часто шкідливе для пропагандистів – "завалюється” масою стереотипів.

Що ми знаємо про видатного мандрівника та вченого Миколу Миколайовича Миклухо-Маклая?

Російський дослідник Нової Гвінеї, що прожив кілька років серед тубільців на узбережжі цього острова, у місцевості, що й досі зветься його іменем. Аборигени вважали його богом, а він про них нудні наукові праці писав. Така собі суміш екзотичного туру та тихої схибленості на науці.

Все ніби так – сперечатись з очевидним не варто. І деталізувати віхи його життя теж. Але розглянути декілька фактів (загальновідомих, але які частенько "губляться”) з біографії Миклухо-Маклая таки потрібно.

Стереотипно – він дивакуватий науковець, не від світу цього. Але його життя – боротьба з дитинства. Народився в липні 1846, вже в чотири роки вмів читати, в сім – знав латину, французьку та німецьку, але ерудовану та інтелектуально розвинену дитину через кволість та хворобливість не брали до гімназії. Ще й заїкався…

А значну частину життя прожити в майже первісних умовах в постійних подорожах – хіба легко? Починаючи з 1867 та практично до кінця життя – експедиції та мандрівки: Північна Африка, Південно-Східна Азія, Австралія, Нова Гвінея… За винятком кількох місяців перерв між ними, і то – лише задля наукової праці та обробки результатів досліджень. 

Він був справді російським вченим – народився в Російській імперії та був її підданим. Але при зручній нагоді любив бувати в Малині – маєтку матері. Пишався і часто згадував своє саме українське походження – від запорозьких козаків.

У власноручних коментарях до нарису про свої подорожі англійського вченого Е.С.Томассена писав:

"Мої предки родом з України, і були запорозькими козаками з Дніпра. Після анексії України Степан, один з членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків, указом Катерини II було надане дворянство…”

Предок його мав прізвисько "Макуха” – недотепа, а при нагородженні за вчинений подвиг дворянством записав прізвище як Миклуха.

Ще раніший предок – Охрім Макуха (кошовий отаман запорожців) в часи Богдана Хмельницького взяв у полон шотландського лицаря Мак-Лая, який згодом став його зятем. А його син Назар перейшов на бік поляків, закохавшись в дочку польського воєводи. Розповідь про це дядька Миклухи-Маклая вразила Миколу Гоголя – він написав "Тараса Бульбу”.

Саме через гордість і шану до славних предків Микола Миколайович і відновив подвійний запис свого прізвища, досі було просто – Миклуха.

І ще – іноземці часто титулували його бароном. Він же заперечував, просив цього не робити – це іноземний титул, уточнював, якого не мали його предки-козаки.

Крім того – більшу частину свого свідомого життя він прожив за кордоном (здебільше в Австралії). Дружину мав австралійку – доньку англійського есквайра. Двоє його синів життя прожили в Австралії, росіянами не були.

І з папуасами Нової Гвінеї не все так просто. Проблема ще й в тому, що розповіді про це часто сприймаються як така собі казочка, щось несерйозне. Бог папуасів, "людина з Місяця”… Папуаси звали його "тамо-боро-боро”, тобто "дуже велика людина” за його справи. 

Микола Миколайович як міг захищав їх права, боровся з работоргівлею (формально її не було, тубільців "наймали”) в тих краях, надсилав протести колоніальному британському керівництву в Австралії, де описував реальний стан справ. Декілька раз пробував просунути ідею російської колонії на березі Маклая для протекторату аборигенів – невдало.

Активно протестував проти анексії Англією та Німеччиною Нової Гвінеї. Мислив ширше – боровся за створення автономного Папуаського Союзу, що об’єднав би всіх – новогвінейських та меланезійських папуасів – під протекторатом європейських провідних країн. Теж невдало.

Через свою таку вельми бурхливу діяльність став героєм шпигунського скандалу в тих краях. Але світова спільнота стала на захист.

Хто знає, може ці задуми втілились би в життя, але передчасна смерть у квітні 1888 року завадила.

Це лише декілька фактів з життя, кардинально картина уявлень про Миклухо-Маклая не змінилась. Вона стала яскравішою, заграла новими барвами, розкрила себе. Світ багатогранний, цікавий та яскравий. Не збіднюймо ж його, будьмо відкритими для нових знань.

А Микола Миколайович таки не був диваком. Він був українцем у душі, борцем у житті. Винятковою людиною!

Автор: Олександр Никифорчак 

 

Джерело: Український інтерес 


Сначала зайдите на главные новости Херсона, Херсонская городская газета и останетесь здесь навсегда
  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 343
  • Коментарів: 0
  • 20-04-2018, 08:01

реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: