Сьогодні День пам’яті Леся Танюка

 Сьогодні День пам’яті Леся Танюка 

Сьогодні День пам’яті Леся Танюка. 2 роки тому його не стало. Хвороба забрала чудового українського режисера театру і кіно, людину, що поставила понад 50 вистав, серед яких "Маклена Граса", "Патетична соната" Куліша, "Матуся Кураж" за Брехтом, "Принц і жебрак" за Твеном. Танюк був режисером фільму "Десята симфонія", автором серії телефільмів про Розстріляне Відродження. Крім того, саме він був автором і співавтором понад 60 законів України, зокрема "Про культуру", "Про видавничу діяльність", "Про Державний герб України" та інших. 

Леонід Степанович Танюк (а таке повне ім’я видатного українця) народився 7 серпня 1938 року в родині вчителів у селі Жукин на Київщині. Дитинство хлопця пройшло у страшному місці – у німецькому концтаборі. Після повернення на Батьківщину жити у Києві Танюкам заборонили, тому вони були змушені поїхати на батьківську рідну землю у Луцьк. Там Лесь закінчив школу, працював ливарником-формувальником на заводі. Але він відчував, що має потяг до мистецтва, тому вступив у культосвітній технікум, під час навчання працював актором у Волинському облдрамтеатрі.

Коли Лесю було 20, він поїхав вчитися у Київ, став студентом Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Обрав собі фах "Режисера театру й кіно”, одним з головинх своїх вчителів вважав Мар'яна Крушельницького. У майбутньому Танюк навіть присвятив йому книгу. За монографію "Мар'ян Крушельницький: Школа образного перевтілення" Танюка висували на Шевченківську премію, але він її не отримав.

У 1959 році Лесь Танюк став одним із засновників Клубу творчої молоді, був обраний його президентом. Ставив вистави у Львівському українському драматичному театрі, Одеському театрі ім. Революції, Харківському театрі ім. Шевченка. "Із цього клубу почався інтелектуальний супротив радянській владі, — розповідав режисер і письменник Богдан Жолдак. — Діяв він на базі Київського театрального інституту. Потім клуб розігнали. 1965 року Лесь опинився в Москві. Там він уник репресій.”

Молодий режисер ставив спектаклі у МХАТі, Центральному дитячому театрі, театрі імені Станіславського, Пушкіна та інших. Водночас Лесь займався правозахисною діяльністю. У 1968 році Танюка звільнили з Центрального дитячого театру за підпис листа на захист дисидентів Олександра Гінзбурга та Юрія Галанскова. Того ж року заборонили його вистави. Лесь повернувся на Батьківщину і став головним режисером Київського молодіжного театру. Але й звідти його звільнили після низки яскравих вистав і протестних "Київських театральних вечорів". Режисера позбавили права працювати у театрах.

Танюк був автором понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, збірок поезій «Сповідь» (1968); книг: «Хроніка опору» (1991), «Quo vadis, Україно?», «Кому закони не писані?», «Лесь Курбас. Статті і спогади» (1987), «В'ячеслав Чорновіл. Пульс української незалежності» (2000) та інших. З 1956 року щодня вів щоденник і видав свої «Щоденники без купюр» у 37 томах (хоча планував 60 томів).

Саме Лесь Степанович був одним із засновників Народного руху України. Вийшов із партії 2009-го через суперечку з тодішнім головою Борисом Тарасюком. Мовляв, той склав список кандидатів до Верховної Ради лише зі своїх людей. 

Один з українських депутатів згадував про Танюка так: "Були вибори у Полтаві. Шукаємо, де перекусити. Підходимо до якоїсь піцерії. Бачимо — всі написи російською. Лесь каже: "Тут їсти не будемо, але проведемо виховну роботу". Заходимо, оглядається. Підходить керівник. Танюк каже: "Хотів би замовити для всієї нашої команди 25 піц. Ой, а у вас меню російською. Ні, не хочу замовляти". І пішов. Говорив, що тепер там подумають, чи варто переписати меню українською. У такому стилі й були всі його дії. Трохи взяте з театру, трохи з людської психології.”

Усе своє життя Танюк кохав одну жінку – свою дружину Неллі Корнієнко. Вона доктор мистецтвознавства, завжди надихала та підтрмувала чоловіка. У подружжя є донька Оксана.

Лесь Танюк, по суті, передбачив Революцію гідності. Задовго до неї в одному з інтерв’ю він казав: "Точно ніхто не знає, коли і де може статися той перелом, який знову виведе людей на площі... Проте одне безсумнівно: не можна доводити людей до крайнощів. Не можна! Пружина, яку надто довго стискаєш, зрештою вистрілює. Підсвідомо влада це відчуває. "Регіонали" зараз страшенно перелякані, хоча й роблять вигляд, що на "цвинтарі все спокійно”.

Вічна пам’ять видатному режисеру та діячу!
 
Олег Вишняков
















Сначала зайдите на главные новости Херсона, Херсонская городская газета и останетесь здесь навсегда
  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 394
  • Коментарів: 0
  • 18-03-2018, 19:13

реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: