110 років тому народився засновник та перший командир УПА Тарас Боровець

 110 років тому народився засновник та перший командир УПА Тарас Боровець 

Мало хто знає, але УПА спершу виникла не в Карпатах, і не у Львові чи в Івано-Франківську. І тим більше не у генштабах іноземних держав, про що любить повторювати ворожа пропаганда. Створювалася вона за наказом легітимного органу влади, чия законність була доведена життями мільйонів синів і дочок України, полеглих у війні з більшовицькою Росією 1918-1920 рр., селянськими повстаннями й Великим Голодом 1932-1933 рр.

1941 року розташований у Варшаві уряд УНР в екзилі на чолі з наступником Симона Петлюри, 3-ім головою Директорії Андрієм Лівицьким офіційно уповноважив створити, чи точніше відродити, національне військо. Під вже відомою назвою УПА. З тією лише відмінністю, що збройні сили Директорії УНР називалися Українська Повстанча, а не Повстанська, армія.

110 років тому народився засновник та перший командир УПА Тарас Боровець

З урядовим посланцем, полковником армії УНР Андрієм Долудом

Такий наказ отримав голова забороненої у Польщі спільноти "Українське національне відродження” (УНВ) 32-річний Тарас Боровець (псевдо "Бульба", "Гонта", "Чуб”, "Байда”), який вже тривалий час спілкувався з офіцерами УНР й мав від них довіру. Очолювані ним підрозділи почали поступово очищати Полісся від радянських партизан та німецьких окупантів. Ці з’єднання також іменувалися "Поліська Січ" або "Олевська республіка", позаяк штаб-квартира нової української армії розміщалася у місті Олевську Житомирської області, відбитого у серпні 41-го у відступаючої Червоної армії.

"Оскільки енкаведисти вистежили і заарештували у 1940 році активістів осередків Української народної республіки, утворені Боровцем, у 1941 році він організовує "Вільне козацтво" у  районах Рівненщини, представники якого, стали відділами УПА "Поліська Січ". Вони повели уже збройну боротьбу проти представників совєтської влади на Поліссі, яка виконувала наказ Сталіна, лишати ворогові, а по суті селянам-поліщукам, що не евакуювалися за Урал, випалену землю”, - пояснює дослідник з Ковеля, видавець і журналіст Іван Ольховський.

Український Кабмін розглядав опір окупантам усіх мастей у вигляді розгалуженої мережі регіональний "січей”, утворених за давнім козацьким звичаєм. Тобто, мала постати "Січ” "Карпатська”, "Волинська”, "Поліська”, "Полтавська” й т.д.

До війни

110 років тому народився засновник та перший командир УПА Тарас Боровець

З дружиною

Народився Тарас Дмитрович Березовець на день народження Кобзаря, 9 березня 1908 року, в багатодітній селянській родині у селі Бистричі нинішнього Березівського району Рівненської області. Оскільки, тоді ті землі у 20-30 -х роках входили до створеного поляками на етнічних українських і білоруських теренах Поліського воєводства, молодість майбутнього командарма минула у непростих і часом суперечливих стосунках із Річчю Посполитою.

Як приватна особа, цей здібний, майже 2-метровий легінь, мав тоді у Польщі і від Польщі все необхідне для власного щастя і добробуту. У нього була чудова дружина, донька чеського підприємця Анна Опаченська, прибутковий бізнес у вигляді гранітного кар’єру, чималі статки тощо. Одначе, ця ж Польща не сприймала його як свідомого українця і патріота, не схвалювала його погляди і настрої, не вітала перетини кордону з УРСР під час Голодомору з метою отримання інформації про стан справ у Великій Україні, і, зрештою, ув’язнила у "Березі Картузькій”.

На війні

Активні дії "бульбівців” почалися з весни 42-го.

У 1941-1943 роках їхній "отаман" контролював більшу частину своєї малої Батьківщини, сучасної Рівненської області. Найбільше його бійців було зосередженого навколо Сарн, Рокитного, Костополя, Рівного і Олевська. До війни Боровець служив у польській армії, то ж певний вишкіл вже мав. Однак, військовою підготовкою рядових та офіцерів УПА займалися командировані урядом Лівицького ветерани війни з більшовиками.


Історик Ігор Марчук з Рівненського краєзнавчого музею про "Бульбу" та його армію. Програма Олексія Бухала на РТБ

Загони "Бульби" переважно являли собою типову сільську самооборону, неперевершену у тактиці, однак не завжди здатною до великих стратегічних операцій. Проти радянських партизан та диверсантів вони працювали системно, тоді як проти німців, враховуючи нерівні сили, наскоками: відбивали у них залізничні вагони з провізією, паливно-мастильними матеріалами і зброєю, не давали їм палити села й вивозити місцеве населення на примусові роботи до Німеччини.

Командир "бульбашів" приписував собі щонайбільше 10 тис. багнетів,  німецька розвідка стверджувала про 3-4 тис. Окрім бою за Олевськ, найбільш вдалими операціями народного війська Боровця було визволення від німців поліських містечок Людвипіль, Тучин, Гоща, Володимирець, різних сіл, а також напад на стратегічно важливий залізничний вузол у Шепетівці. Влітку 43-го ОУН(б), а точніше СБ ОУН в особі її шефа Миколи Лебедя, висунуло УПА Бульби-Боровця військово-політичний ультиматум. В скороченому вигляді умови "бандерівців” можна передати у вигляді 2 пунктів: 1) роззброєння; 2) перехід під керівництво Бандери і Шухевича. Тобто протиріччя, таке саме, як і в стосунках з "мельниківцями”. Боровець натомість вважав, що керувати визвольною боротьбою й надалі мають "петлюрівці”. Задоволення вимог Лебедя для нього було зрадою присяги, яку він давав УНР. Разом з тим, логіку ОУН(б) у цій ситуації теж можна зрозуміти. Через "неслухняну” УПА й "отаманщину” у них "провисала” ціла Рівненська область. Й ця ж обставина не давала їм рухатися далі на Схід, себто на Житомирщину, Київщину і далі на Надніпрянщину.

Протистияння між "новою” та "старою” УПА було гострим. Загинула дружина Боровця й частина його найкращих людей. У підсумку генерал-хорунжий, саме таке затверджене урядом УНР військове звання у нього було на той час, змушений був а) віддати бренд "УПА” галичанам і волинянам, натомість переназвавши свої з’єднання як Українська Націонал-Революційна Армія (УНРА); б) відступити у бік Житомирської обл., де його загони продовжували воювати до 1944 р.

Упівці на Житомирщині

Так чи інакше, проте спільними зусиллями "правильної” і "неправильної” УПА повстанський рух поширився ближче до Києва. У документах, оприлюднених київським істориком Володимиром Сергійчуком у серії "Український здвиг", містечка Вишевичі, Чоповичі, Радомишль названо серед опорних пунктів українських націоналістів. Нещодавно у Ставках під Радомишлем відновлено повстанську станицю. На півдні Житомирщини - у селі Яроповичі Андрушівського району місцевий повстанський осередок навіть мав власний схрон з радіостанцією. 29 грудня 1951 року НКВСівці оточили село й знищили тих, хто переховувався у бункері.

Після війни

Під час відступу сил Вермахту з Києва, Житомира й Рівного Боровець намагався вкотре порозумітися з німцями, аби отримати від них зброю, спорядження й військову техніку. Однак, гітлерівці не пішли на компроміс й більше того, знищили уповноваженого ним переговорника – тогочасну очільницю Українського Червоного Хреста Харитю Кононенко. 1 грудня 1943 року його заарештовують й відправляють до Заксенгаузену, де він пробув до жовтня 44-го.

"Там він був поміщений у камері №78, поруч у 73-й сидів інший лідер визвольного руху - Степан Бандера", - пише з цього приводу Володимир В’ятрович.

У різний час "Бульба” мав кілька раундів напружених перемовин з німецьким командуванням й щоразу йому не вдавалося порозумітися з ними щодо найголовніших питань: дозвіл на створення офіційних, а не напівлегальних українських органів влади і визволення політ’язнів. На це у Берліні не йшли, але водночас і команди щодо фізичного усунення провідника УПА-УНРА не давали. Завдяки цьому Боровець зустрів кінець Другої світової та капітуляцію Німеччини на Заході.

Без політичної підтримки, позбавлений власної партійної машини, розгалуженої мережі військових курсів й цілої системи рекрутації, а також підпримки з боку такої структури як УГКЦ, яка була в ОУН-УПА, не кажучи вже про їхні обсяги озброєння та боєприпасів, Боровець вже не становив великої загрози для СРСР. Тому радянські каральні органи теж не стали чіпати засновника УПА і знищувати в буквальному сенсі як Степана Бандеру чи Лева Ребета, й дали йому спокійно дожити аж до 1981 року. Власне, написану ним згодом книгу спогадів "Армія без держави" можна було б так само назвати "Армія без партії". 

Свою партію, до речі, він теж намагався зорганізувати. Назвав її Українська народно-демократичну партію (УНДП). Але ОУНівці мали на це не одне десятиліття й не одну потужну команду. А "Бульбі" довелося діяти ледь не самотужки та ще й під час війни.

Від ідеї збройної боротьби з часом відмовився й сам Боровець. Ще навесні 1945-му на еміграції у Центральній Європі він вів з німцями та командуванням 1-ої Української дивізії УНА перемовини щодо можливої спільної підготовки диверсантів-парашутистів, котрих мали засилати за лінію фронту, однак життя внесло у ці плані свої корективи. У Канаді, а потім у США, генерал займався публіцистикою, виступав у пресі.

Подивіться, якими актуальними досі є слова з його статті "Демократія у полоні” (1947), хіба що прізвище Сталіна слід замінити на Путіна,а поняття "комунізм" на "рашизм":

"Світова демократія, замість того, щоб рішуче поставитися проти явної агресії, ховає голову в пісок, виставляючи цілий світ на безкарне господарювання в ньому Компартії та Совєтської Росії. Бо чим, як не отою страусівською стратегією, можна пояснити всі капітуляційні кроки демократичного світу останніх воєнних і післявоєнних літ у відношення до цієї нової Російської імперії?…Чому вона (світова демократія) перед ним згинає хребет, а не поставить справу руба? Відповідь на це може бути одна: тому, що вся демократія перебуває в ідеологічно-психологічному полоні Совєтської Росії. Одна її частина явно боїться, друга - явно симпатизує комунізмові, третя - ставиться до всього зовсім байдуже. А вся демократія вкупі діє на користь Сталіна".

"Бульба” прожив довге, змістовне і сповнене пригод життя, витримавши 2 концтабори, пройшовши у Другій світовій війні бойовий шлях справжнього українського отамана. Його не стало 1981 року. Похований на легендарному українському цвинтарі Саут-Баунд-Брук на околиці Нью-Йорка, неподалік від патріарха Мстислава та Дмитра Донцова. 

Замість висновків

Історія Боровця та його військового формування свідчить про деякі дуже важливі речі:

- УПА з'явилася не на "пустому місці” й постала не стихійно, а за рахунок серйозних цілеспрямованих зусиль певного політичного середовища;

- боротьбу українців за власне національне та державне визволення з самого початку Другої світової війни очолила УНР, від якої на той час лишилося зовсім не багато - нечисленний закордонний уряд та ветерани війни, що закінчилася 20 років тому, але увесь цей час ми мали дипломатичне представництво у Європі і, варто віддати належне "петлюрівцям”, це представництво наперед готувалося до нових боїв за Україну;

- без активної діяльності партійного й політичного крила будь-яка чисто військова діяльність заздалегідь буде приречена на невдачу.

У мирний час слід віддавати перевагу мирним засобам боротьби. Й одночасно готуватися до наступної війни.

 

Джерело: Еспресо 


Сначала зайдите на главные новости Херсона, Херсонская городская газета и останетесь здесь навсегда
  • Автор: Журналіст
  • Переглядів: 498
  • Коментарів: 0
  • 12-03-2018, 16:55

реклама партнерів

Інформація до новини

Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як не зареєстрований.
Ми пропонуємо Вам зареєструватись або зайти під своїм логіном.
Адміністрація не несе відповідальності за коментарі користувачв. Якщо Ви побачили рекламу, або непристойні коментарі, будь-ласка натисніть кнопку "СКАРГА".


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Код:
Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: